чених ст. 41 ЦК, де зазначені особи, які не можуть бути представниками. Але, на думку авторів, положення щодо віку, з якого особа може бути представником, а саме якщо вона досягла 18 років, не узгоджується з нор-*нми ЦК, СК та положенням ст. 29 ЦПК. Так, неповнолітній особі може гудом надаватися повна цивільна дієздатність, якщо ця особа досягла 16 років та працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини, тобто ці особи після набрання таким рішенням законної сили можуть у суді виконувати повноваження представника. Частиною 2 ст. 34 ЦК передбачено, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Тобто така особа може бути самостійним та повноправним б'єктом цивільних процесуальних відносин та здійснювати комплекс процесуальних прав, нести процесуальні обов'язки згідно з ЦПК, тобто бути представником. Тому законодавцеві потрібно узгодити норми ЦПК із матеріальними нормами та виключити з ч. 1 ст. 40 ЦПК вік, з якого особа
  гоже бути представником. Це зумовлено тим, що особи, які набули повну повільну дієздатність, у порядку, передбаченому законом, до свого повноліття можуть виступати як судові представники від імені інших осіб.
  Автори вважають, що для представництва інтересів інших осіб у цивільному процесі мають існувати й інші підстави. Насамперед для належного користування процесуальними правами треба їх добре знати, а тому представник має обиратися з юридично обізнаних осіб. У коментованій нормі зроблене посилання лише на те, що представником може бути адвокат, а іншою особою навіть не юрист.
  2. У ч. 2 коментованої норми має місце положення про те, що одна й та
  сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх
  осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору