о, видане йому нотаріусом як охоронцю майна, тобто свідоцтво охоронця майна, яке за аналогією до ч. З ст. 1290 ЦК видається охоронцю нотаріусом. Але це формальний бік повноважень, оскільки за встановленою у цій частині схемою опікун майна має право охороняти майно безвісно відсутньої особи, але не розпоряджатися іншими належними йому правами. Така тенденція може призвести до того, що при появі безвісно відсутньої особи вона опиниться без належних їй прав. Тому автори вважають, що опікун майна може здійснювати всі необхідні заходи щодо вжиття заходів щодо його охорони і управління, але не розпорядження цими правами. Коли ж мова заходить про особисті права особи, визнаної безвісно відсутньою, то тут мають враховуватися родинні та сімейні стосунки з такою особою, а також конкретні інтереси у справі. Зокрема, оспорювання батьківства може мати не тільки при житті або після смерті особи, а й у той час, коли вона визнана безвісно відсутньою. У такій правовій ситуації пропонується застосовувати за аналогією ст. 137 СК, де встановлені особи, які можуть ініціювати такий процес після смерті такої особи тощо.
  4. Якщо уважно прочитати частину 4 коментованої статті, то виходить, права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна, тобто в останньому випадку - нотаріус. Це положення дійсно узгоджується із нормами ЦК (книга 6 «Спадкове право»). Оскільки спадкування може здійснюватися за законом чи за заповітом, то після смерті особи і при відсутності заповіту саме нотаріус має вживати заходів щодо охорони спадщини. На підтвердження своїх повноважень виконавець заповіту може подати суду свідоцтво виконавця заповіту (ч. З ст. 1290 ЦК), але з представництвом