и у цивільному процесі через пред-ставника. Так, прокурор у цивільному процесі не може діяти через пред-ставника, оскільки він не є суб'єктом спірних правовідносин і не вправі розпоряджатися матеріальними правами сторони, на захист якої пред'яв-лений позов, його відмова від позову за ст. 46 ЦПК є особистим актом роз-порядження, наданим йому процесуальним правом, а не процесуальним правом сторони. Зокрема, до прокурора не може бути пред'явлено зустрічний позов.
  Крім того, законом передбачено, що прокурор від свого імені звертається до суду з метою захисту прав інших осіб, і така функція йому делегована Конституцією. Так, за ст. 121 Конституції та ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор здійснює сам, а не через іншого представника, у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами. Якщо держава йому делегувала функцію представництва її інтересів у суді, то сам прокурор не може змінити волю держави та діяти від її імені через представника. Виходячи із процесуального становища прокурора в цивільному процесі, на думку авторів, у ч. 1 ст. 38 ЦПК треба зробити застереження, що усі суб'єкти, перераховані у ст. 45 ЦПК, можуть діяти через представника, крім прокурора.
  179
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  Досить важливими та такими, що мають обов'язкове значення при вирішенні питання про допуск до участі у справі представника, є положення матеріального права, де мають місце імперативні норми, які стосуються кола суб'єктів, які мають право на звернення до суду при виникненні спірних питань. Так, СК передбачені певні категорії справ, де позивачі та відповідачі не можуть діяти у процесі через представника, наприклад, справи про усиновлення. У таких справах обов'язковою є участь заявника-уси-новителя, а також дитини, якщо вона за віком та станом здоров'я усвідомлює факт