ться шляхом розгляду цивільних справ про встановлення фактичних обставин, тобто юридичних фактів, у результаті встановлення яких у особи виникнуть, припиняться або зміняться певні суб'єктивні права, але уже поза межами цивільного процесу, після реалізації судового рішення про встановлення юридичних фактів, яке набрало законної сили. Тому викликає зауваження посилання деяких авторів на те, що питання про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною та визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою може здійснюватися через такий спосіб захисту цивільного права, як його визнання (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК), оскільки, як зазначають самі автори, визнання права - спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності пра-вовідносин між сторонами цих правовідносин, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Що ж до зазначених вище категорій справ, то вони розглядаються у порядку окремого провадження та при їх розгляді суддя не вирішує питання про їх права та обов'язки, а тільки констатує їх стан у судовому рішенні, але встановлення таких фактів у подальшому може вплинути на їхні права та обов'язки при їх реалізації. Ці міркування автора можна аргументувати аналізом ч. 6 ст. 235 нового ЦПК: коли під час розгляду справ окремого провадження виникне спір про право цивільне, тобто суб'єктивне матеріальне право, суд роз'яснює заінтересованим особам їхнє право пред'явити позов на загальних підставах. А заява про розгляд справи в окремому провадженні залишається без розгляду. Хоча автор не погоджується з положенням цієї норми про залишення такої заяви без розгляду, адже у ст. 207 нового ЦПК таких підстав залишення заяви без розгляду немає. Що ж до процесуальних наслідків, передбачених ч. 2 ст. 207