ивість дійти висновку про необхідність відокремлення трьох можливих видів спорів, що підвідомчі суду:
  1) спір про факт;
  2) спір про право;
  3) спір про обов'язки.
  Хоча цей висновок не має безпосереднього впливу на нотаріальний процес, а в теорії цивільного процесу це питання тільки винесено на дискусію, але ця теоретична формула може і повинна знайти своє відображення також в нотаріальному процесі. Так, деякі процесуалісти виділяють лише спір про право та факт. Однак спір про обов'язок автором виноситься в самостійну категорію, оскільки не завжди порушене право зумовлює обов'язок конкретного та належного відповідача. Бувають випадки, коли порушене право не викликає сумніву, але відповідальність не має конкретизації ні в розмірі відшкодування (особливо це питання є актуальним щодо відшкодування моральної шкоди), ні у визначенні зобов'язаного суб'єкта, що повинен здійснити відшкодування. Останній випадок випливає зі ст. 105 ЦПК, якою передбачається можливість «пред'явлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, та процесуальні наслідки встановлення такої правової ситуації».
  Загалом з цією концепцією можна погодитися, але вважається доцільним її конкретизувати щодо суб'єктного складу осіб, які вправі спорити з
  170
  
  ГЛАВА 4. Стаття 36
  приводу прав та обов'язків, а також відповідно констатувати, що спір про право має місце у позовній заяві та у доданих до неї матеріалах.
  Цілком зрозуміло, що спір про право має місце тоді, коли право стягування викликає сумнів у його законності або достовірності. У цьому аспекті вважається, що наявність письмового документа, яким підтверд-: ь: .ч борг боржника, не завжди буває отриманим на законних підставі. Наприклад, коли особа посвідчила договір у стані, коли не могла ккватно сприймати обставини правочину або діяла внаслідок помилки