сальною була ситуація, коли співвласник спільної часткової власності направив іншому співвласнику заяву про переважне придбання частки власності, а потім не дочекався відповіді від співвласника протягом місяця і продав свою частку. З процесуальної точки зору, ця ситуація є цікавою, оскільки співвласник, який мав намір придбати частку власності, звернувся з позовом не тільки про перекладання на нього прав покупця, а як особа, яка прийняла оферту і відповідним чином повідомила про згоду на купівлю зазначеного об'єкта. Вважаю, що така подвійна мотивація відповідного позову ставить правопорушника у програшну ситуацію.
  Але у цій ситуації вважається доцільним розглянути роль нотаріуса, коли ним посвідчувалася заява продавця до іншого співвласника про встановлення терміну, протягом якого за останнім залишається дійсним переважне право на придбання такого майна, а потім він посвідчив договір купівлі-продажу з іншим покупцем. У реальній справі продавець заявив, що він помилився при визначенні права спільної часткової власності, а тому не зобов'язаний був очікувати згоди від співвласника. Однак у цій ситуації нотаріус зобов'язаний був його попередити про виникнення для нього негативних наслідків, якщо співвласник сприйматиме таку заяву як оферту. Тобто у третіх осіб такої угоди є явні переваги на придбання майна.
  Отже, у покупця майна при певних втратах майнового і немайнового характеру виникатиме право на звернення з позовом до нотаріуса. Нотаріус у цьому випадку не попередив його про можливі негативні наслідки посвідчення договору купівлі-продажу.
  Таким же правом володітиме й продавець, коли до нього звернеться покупець з відповідним регресним позовом не тільки про повернення переданої при посвідченні договору суми коштів, а й за відшкодуванням завданої моральної і матеріальної шкоди.
  Складність цієї