без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів.
  Слід також зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами, але і позивач, і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть «перекваліфікувати» свій статус на відповідача у справі. Наприклад, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача.
  2, 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Щодо ініціативи суду, то її, мабуть, не повинно бути, оскільки порушуватиметься принцип змагальності цивільного процесу. Про необхідність притягнення третьої особи повинні заявляти самі сторони, на чиєму боці повинні виступати треті особи, оскільки на момент розгляду справи їх інтереси співпадають.
  Найпоширенішою помилкою багатьох судів є стереотип сприйняття і залучення до участі в справі органів, які повинні виконувати рішення суду, як третіх осіб без самостійних вимог. Наприклад, коли розглядається питання про визнання договору купівлі-продажу квартири у кооперативному будинку, то залучення до участі в справі представників кооперативу, як правило, недоцільне, оскільки квартира належить власнику і будь-які права у кооперативу на квартиру відсутні. Щодо питання про наявність заборгованості по квартирній платі, то воно у переважній більшості спорів не має правового значення, оскільки новий власник вважатиметься правонаступником попереднього і зобов'язаний