позову, оскільки пози-ІЧ та відповідач будуть здатні лише репліками відповісти на пред'явлений до них позов.
  Відсутня у ЦПК норма, яка регулювала б питання строків розгляду ¦рави з урахуванням вступу в процес третьої особи з самостійними вимогами на різних стадіях процесу, оскільки, виходячи із ст. 157 ЦПК, випиває, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше хзох місяців, а у виняткових випадках, до яких можуть бути віднесені вигадки вступу у процес третіх осіб з самостійними вимогами, суд ухвалою ж:же продовжити розгляд справи, але не більше ніж на один місяць. Але іятуації зі вступом третіх осіб з самостійними вимогами у процес протягом розгляду справи, тобто до закінчення судового розгляду, може призве-гтн до затягування процесу з об'єктивних обставин, а строк розгляду спра-зз буде порушений.
  Викликає зауваження непослідовність законодавця, який у ст. 36 ЦПК закріплює процесуальний порядок залучення або вступу в справу третіх осіб без самостійних вимог, при цьому не закріплює законодавчо в окремій нормі процесуальний порядок вступу в справу третіх осіб з самостійними зимогами та при цьому у ст. 35 ЦПК не дає вичерпних відповідей на до-:пть важливі питання, наприклад, про необхідність постановлення ухвали про допуск у справу третіх осіб з самостійними вимогами тощо.
  Досить важливим на практиці є запитання: а чи може пред'являтися зустрічний позов до третьої особи з самостійними вимогами? На думку авторів, така складна процесуальна конструкція може мати місце на практиці. Так, виходячи з ч. 1 ст. 34 ЦПК, треті особи з самостійними вимогами користуються усіма правами та несуть усі обов'язки позивача, тобто у ньому положенні закону не робляться винятки щодо неможливості користування спеціальними правами позивача, які стосуються розпорядження об'єктом матеріально-правового