статусу сторін у справі. Вони зазвичай продовжують іменуватися як позивач та відповідач, але у законодавстві мають бути відображені права третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, зокрема:
  - при вирішенні питання про заміну неналежного відповідача третя особа з самостійними вимогами може визначати належного відповідача, який притягатиметься до участі у справі поряд з відповідачем, якого визначив первісний позивач. Це положення обумовлене фразою «Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача»;
  - так само може вирішуватися питання про згоду на затвердження умов мирової угоди, однією зі сторін якої має стати третя особа тощо.
  2. Щодо ч. 2 цієї норми, то її аналіз та аналіз судової практики свідчить про доцільність вступу третьої особи у процес на стадії попереднього судового засідання та підготовки справи до розгляду (ст. 130 ЦПК), оскільки таке положення позитивно вплине на своєчасність розгляду справи, на економію часу та процесуальних засобів. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору між сторонами, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку. На думку автора, у цьому положенні недоцільно говорити лише про «клопотання» третьої особи, а треба встановити загальне правило, що розгляд справи повинен починатися спочатку, незалежно від такого клопотання, що обумовлене принципом безпосередності ст. 159 ЦПК, а також статтями 176, 179, 180, 183, 185, 187 ЦПК. Зокрема, сторони у справі повинні мати реальну можливість відповісти на пред'явлений до них позов, тому їхня позиція як осіб, які беруть участь у справі, має враховуватися при вирішенні питання про допуск третьої особи до участі у справі та, зокрема, про слухання справи спочатку. Інакше не можна говорити про рівність прав осіб, які беруть участь у справі.
  157