предмет спору між сторонами, тобто первісний позов. Але законодавець передбачив цей інститут саме з метою одночасного розгляду первісного позову та самостійної вимоги третьої особи щодо предмета спору між сторонами з метою недопущення рішення, яке порушуватиме права третьої особи, коли два позови взаємопов'язані та їхній спільний розгляд є доцільним.
  Щодо процесуальних прав третьої особи з самостійними вимогами, то вона користується процесуальними правами позивача, тобто вона протя-
  156
  
  ГЛАВА 4. Стаття 34
  гом усього розгляду справи може змінити підставу або предмет своєї вимоги, яка пред'являється до однієї чи обох сторін, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, вимагати виконання судо-зого рішення у частині, яка стосується третьої особи.
  У законі не йдеться про випадки, коли сторони ухвалюють мирову угоду чи позивач відмовляється від позову, які наслідки настають для третьої особи з самостійними вимогами. На думку автора, відмова позивача від первісного позову не означає закриття провадження у справі за позовом третьої особи. У цьому випадку суд по первісному позову повинен винести ухвалу про закриття провадження у справі по первісному позову, виділивши в окреме провадження вимоги третьої особи та продовжити їх розгляд.
  Не дає закон відповіді на запитання щодо можливості затвердження мирової угоди у випадках, коли позов третьою особою пред'являється до однієї зі сторін та укладання саме з нею мирової угоди або до двох та укладання мирової угоди з ними. Як у цьому випадку співвідносяться первісний позов та вимоги третьої особи? Не регламентується конструкція одночасного розгляду первісноцо, зустрічного позовів та самостійної вимоги третьої особи на предмет спору. Слід з цього приводу зауважити, що вступ третьої особи у справу не означає зміни процесуального