нормі повинно знайти місце положення про винесення судом ухвали про допуск або відмову у допуску до участі у справі третьої особи з самостійними вимогами та порядок її оскарження. На практиці це питання вирішується шляхом об'єднання позовних вимог кількох позивачів в одне провадження чи їх роз'єднання, про що й поста-новлюється ухвала.
  Отже, загальний порядок передбачає можливість трансформації правового статусу третьої особи без самостійних вимог у третю особу із самостійними вимогами щодо предмета спору. Так, при розгляді первісного позову між позивачем та відповідачем та постановленні рішення у цьому спорі воно може впливати на права третіх осіб. У такій ситуації третя особа без самостійних вимог може пред'явити позов до однієї чи обох сторін. Такі ситуації обумовлені нормами матеріального права. Зокрема, в одній із справ, де вирішувалося питання про право на обов'язкову частку у спадщині одного із подружжя, були залучені до участі у справі інші спадкоємці першої черги як треті особи. Це пояснювалося
  155
  
  РОЗДІЛ І, ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  тим, що обов'язкова частка у спадщині рахується з урахуванням кількості спадкоємців першої черги. Всього дітей у спадкодавця було троє, двоє з яких на момент відкриття спадщини також були непрацездатними і заявили свої вимоги щодо отримання ними обов'язкової частки у спадщині. Тобто вони набули статус третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета позову - спадщини.
  Пред'являючи такий позов, третя особа повинна дотримуватися закону щодо змісту та форми позовної заяви, яка повинна бути оплачена державним митом та відповідати іншим вимогам, встановленим у статтях 119, 120, 125 ЦПК.
  Хоча у законі відсутня норма, яка регулювала б підсудність такої заяви, але вона повинна пред'являтися за аналогією до ст. 113 ЦПК, де мова йде про підсудність кількох вимог,