ги, та без таких щодо предмета спору. У ЦПК від 1963 р. у назвах статей 107, 108 взагалі були відсутні положення про те, що вимоги пред'являлися на предмет спору, про це лише йшлося у самих нормах. Слід зазначити, що такі конструкції не вплинули на зміну сутності правового статусу цих суб'єктів.
  Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є спеціальними суб'єктами позовного провадження. Вони вступають згідно з принципом диспозитивності з власної ініціативи на будь-якій стадії цивільного процесу у суді першої інстанції, тобто до постановлен-ня судового рішення в уже розпочатий процес між сторонами - позивачем та відповідачем для захисту своїх особистих прав, тобто ці особи не можуть притягуватися або залучатися у процес без їхньої свідомої ініціативи.
  Але на практиці виникає запитання: а яким чином третя особа може знати, що позов між сторонами знаходиться на розгляді у суді та що вона може вступити у процес? У більшості випадків відомості про знаходження позову в суді стають відомими третім особам від самих сторін, але суд може при розгляді справи з метою повного та всебічного розгляду справи уточнити у сторін коло осіб, на права яких може вплинути майбутнє судове рішення. Так, за ч. 1 ст. 35 ЦПК йдеться про вступ або залучення у процес третьої особи без самостійних вимог. Але у ст. 34 ЦПК не передбачений випадок, що сторона, до якої може заявити вимогу третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу та її потенційні або реальні претензії щодо предмета позову.
  Суд повідомляє третю особу без самостійних вимог про наявність у його провадженні справи між сторонами про час та місце слухання справи та роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, вона розглядається без неї. У цій же