вчиняти протягом усього розгляду гправи, тобто ці дії він може вчинити як на стадії підготовки справи до судового розгляду, так і у попередньому судовому засіданні, та на стадії са-зюго судового розгляду до постановлення судового рішення.
  Але при цьому слід враховувати, що одночасно змінювати предмет і підставу позову неможливо, оскільки у ч. 2 коментованої статті буквально зазначене таке: «підставу або предмет позову». Так, замінюючи одночасно ці два елементи позову, ми замінюємо первісний позов на інший самостійний позов, який нічого спільного із первісним позовом не має. З іншого боку, відповідні штучні обмеження можуть призвести до заявлен-ня нового позову, що підлягатиме розгляду судом, оскільки спір між сторонами не був вирішений судом.
  Отже, наведені у статті 31 ЦПК положення можна вважати теоретичними, оскільки у змісті ЦПК не сформульовано поняття «предмет позову» тощо. Якщо предмет позову можна було б чітко розкласти на його компоненти, то у ст. 119 ЦПК вимагалося б зазначати не «зміст позовних вимог», а конкретні вимоги. Поняття «предмет позову» з'являється у ст. 215 ЦПК, але знов-таки водо не розкривається. Отже, автори вважають, що під предметом позову слід розуміти вимогу позивача, звернену через суд до відповідача, в якій встановлюється спосіб ліквідації правопорушення або розв'язання спірних правовідносин, а також розмір зобов'язань відповідача, які має встановити суд на його користь. Наприклад, коли особа звертається до суду з вимогою про відшкодування завданої шкоди у зв'язку з невиконанням відповідачем встановлених договором обов'язків, то, як правило, встановлюється чітка сума відшкодування. Але ж за ч. З ст. 538 ЦК особа може відмовитися від виконання власних обов'язків за договором і це положення породжуватиме альтернативний спосіб розв'язання спірних правовідносин.
  Щодо