ів, які захищатимуть у процесі інтереси держави, їхні процесуальні права та обов'язки. Отже, цивільна процесуальна дієздатність держави виражається у здатності діями прокурора чи органу державної влади та місцевого самоврядування здійснювати свої права в суді.
  Держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства. На державу як на суб'єкта права не поширюються положення про обмежену спеціальну правоздатність та інші правила, що стосуються організацій, які є суб'єктами права. Усе це визначає положення держави як особливого суб'єкта права. Проте держава своїми діями не може безпосередньо здійснювати в суді свої права.
  Теоретичне обґрунтування правового положення держави в цивільному судочинстві може бути підтверджено концепцією представництва, суть якої полягає в тому, що суб'єкт, діючи в інтересах держави, представляє її інтереси. Правові форми такого представництва в процесі різні: це звернення прокурора до суду з заявою про відкриття цивільної справи (ст. 45 ЦПК), органів державної влади та місцевого самоврядування, уповноваженого Верховної Ради з прав людини (ст. 45 ЦПК), а також вступ органу державної влади та місцевого самоврядування у справі в інтересах держави. Джерела такого представництва базуються на співвідношенні таких понять, як «носій» і «виразник» інтересів. Носієм інтересів є держава, яка одержує і реалізує певні блага, а виразником - прокурор і орган державної влади та місцевого самоврядування, які діють з метою одержання благ державою7.
  Автор погоджується з твердженням М.С. Шакарян, яка вважає, що до прокурора і органу державного управління (нині - органи державної вла-
  : Гукасян Р.Е., Ченцов Н.В. Некоторьіе проблеми науки советского гражданского процессуального права на современном зтапе. - Калинин, 1987. - С. 117.
  136
  
  ГЛАВА 4. Стаття 31
  ди та місцевого самоврядування),