ня прав позивача з боку відповідача - це лише припущення позивача, яке проходить всебічну перевірку під час розгляду справи. Тому суд не може поводитися з відповідачем як з правопорушником суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу позивача.
  Щодо позивача, то він сам може звернутися до суду за захистом свого лорушеного права чи в його інтересах це може зробити інша особа у порядку ст. 45 ЦПК, але позивачем у цьому випадку буде особа, в інтересах якої де звернення мало місце. Наприклад, іноді мають місце істотні процесуальні помилки, коли прокуратура, виступаючи на захист прав та інтересів малолітніх або неповнолітніх, визначає себе позивачем.
  Так само права відповідача можуть представлятися в суді його представником, але це положення жодною мірою не впливає на зміну статусу особи, яка зазначена відповідачем.
  Певним ускладненням у цивільному процесі може стати подання позову третьою особою, в якому буде висловлена самостійна претензія щодо предмета спору. Наприклад, двоє з подружжя ділять між собою спільно набуте майно, але не беруть до уваги, що частина майна належить іншим особам. Тоді інші особи можуть заявити самостійні вимоги щодо предмета такого спору. Дуже поширеними є заяви кредиторів, у яких останні захищатимуть свої права та інтереси щодо майна, на яке вони мають право. Позовна ж заява третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, не змінює статусу позивача та відповідача. Вони і надалі вважатимуться позивачами й відповідачами, хоча за змістом процесуальних правовідносин мали б вважатися відповідачами, а самостійний позивач отримує статус третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК).
  Так само зустрічний позов не призводить до того, що відповідач з моменту подання зустрічного позову починає називатися позивачем, а позивач