редньо стосується її прав та інтересів, а законом, тобто в СК, немає прямої заборони щодо такого звернення її до суду. Крім того, бабуся була залучена до участі у справі та висловила свою згоду, щоб внучка проживала з нею, оскільки за станом здоров'я та матеріального забезпечення вона зможе створити їй належні умови для виховання та розвитку.
  Особисто у суді можуть здійснювати свої процесуальні права та обов'язки також особи, цивільна дієздатність яких обмежена у справах, що виникають з відносин, в яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, заяву про розірвання шлюбу до суду може пред'явити особа, яка обмежена у цивільний дієздатності, а от щодо справи про визнання шлюбу недійсним, то такий позов згідно зі ст. 42 СК може пред'явити в інтересах особи, дієздатність якої обмежена, прокурор чи орган опіки та піклування. За ст. 37 ЦК особа, обмежена у дієздатності, може бути самостійним суб'єктом цивільних процесуальних відносин. Тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 29 ЦПК та норм матеріального права слід правильно сформулювати ст. 43 ЦПК.
  Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Такими суб'єктами можуть бути батьки, усиновлювачі, піклувальники. На захист прав та інтересів таких осіб виступає й орган опіки та піклування, коли його згода на вчинення певних дій в інтересах неповнолітнього має отримуватися піклувальником (ст. 71 ЦК).
  Наведені положення говорять про буквальне сприйняття цивільної про-цесуальної дієздатності, але важко повірити в можливість дитини належним чином користуватися у суді своїми процесуальними правами. Тому автори вважають, що неповнолітня особа не повинна допускатися до самостійної участі в цивільних справах. Це можна пояснити такими аргументами: