іти, але не вказаний їхній вік, тому, на нашу думку, такими дітьми можуть бути особи з 14-річного віку.
  Цікавим у цьому контексті, на нашу думку, є аналіз статей 160, 161 СК, де йдеться про право батьків на визначення місця проживання дитини. У їх. 160 СК зазначається, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. Нічого у цій частині не зазначено про спосіб вирішення цього питання. Тому доцільно розглянути два аспекти: кожен із батьків бажає, щоб дитина проживала із ним, тоді дитина сама вирішує, з ким із батьків вона хоче проживати. Але в адвокатській практиці авторів мала місце нетрадиційна ситуація, коли дитина - донька Галина, 14-ти років, не хотіла проживати ні з ким із батьків, оскільки у них були створені нові сім'ї, в яких були свої діти, тому, на її думку, вона нікому не була потрібна, ніхто нею не цікавиться і жоден із батьків не може створити їй належні умови для виховання та розвитку. Вона вважала, що її батьки лише формально виконують свій бать-
  131
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  ківський обов'язок. Дівчинка хотіла проживати із бабусею по лінії батька, але мати була проти, оскільки у них були недоброзичливі стосунки. Бабуся не хотіла сама виявляти ініціативу та звертатися до суду, щоб не загострювати обстановку. Тому дівчинка звернулася до адвоката з проханням підготувати від її імені заяву до суду про визначення її місця проживання з бабусею, посилаючись на те, що вона має таке право. Виходячи із аналізу ч. 2 ст. 29 ЦПК та враховуючи положення ч. З ст. 160 СК, дійшли висновку, що незалежно від того, що у ч. 1 ст. 161 СК йдеться про право батьків, які проживають окремо, визначати у судовому порядку місце проживання дитини, дитина - донька Галина має право на звернення до суду із таким позовом, оскільки справа безпосередньо