в, які є близь-кими родичами осіб, що беруть участь у справі. Тут слід відрізняти право на відмову від давання показань, від бажання таких осіб стати свідком, оскільки вони не можуть користуватися своїм правом дати показання як звідки;
  - заявляти клопотання та відводи можуть будь-які особи, які беруть участь у розгляді справи. Заявлення клопотання та (або) відводу зумовлює збов'язок суду відреагувати ухвалою на ці процесуальні заходи. Вони мо-жуть заявлятися усно (заноситися до протоколу судового засідання) або письмово. За змістом клопотання можуть стосуватися практично будь-яких процесуальних прав. їхня кількість у ЦПК не обмежена, і на практиці це положення іноді невірно сприймається. Наприклад, судді було заявлено відвід у попередньому судовому засіданні, а потім під час розгляду справи по суті. Ці два відводи матимуть самостійне процесуальне значення і суд на них має відреагувати ухвалою, якщо їхній зміст не дублюється. Щодо права відводу, то це загальний інститут цивільного процесу, тобто він може мати місце як у суді першої інстанції, так і у судах апеляційної та касаційної інстанцій та процедура його вирішення, яка передбачена зако-ном (ст. 24 ЦПК), є обов'язковою для суддів усіх рівнів однаковою мірою. Але на практиці були випадки, коли відвід судді у касаційному суді ви-рішувався в адміністративному порядку, а не так, як це передбачено зако-ном, тобто після відкриття провадження одним суддею, справа із його про-вадження вилучалась безпідставно та передавалась іншому судді для роз-гляду, а останній без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, шви-денько розглянув її шляхом попереднього розгляду справи (ст. 332 ЦПК);
  - давати усні та письмові пояснення судові - досить часто на практиці ці заходи використовуються у суді. Наприклад, пояснення використовуються для роз'яснення позиції