тованості рішення суду першої інстанції та межі його повноважень.
  2. Щодо ч. 2 коментованої норми, то суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій. Тобто тут маються на
  105
  
  РОЗДІЛІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  увазі випадки, коли суд апеляційної інстанції виходячи із своїх повнова-жень (ст. 307 ЦПК), може скасувати рішення суду першої інстанції та ух-валити нове рішення, яке за своєю суттю може бути протилежним рішенню суду першої інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК) чи постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК), а одна із сторін, яку не влаштовує рішення чи ухвала апеляційного суду може його оскаржити у касаційну інстанцію. Виходячи з п. 5 ч. 1 ст. 307 ЦПК суд апеляційної інстанції може постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ці два випадки охоплюються неможливістю судді брати участь при розгляді справи у касаційній чи першій інстанції, якщо він брав участь при розгляді справи судом апеляційної інстанції. Отже, виходячи з аналізу ч. 2 даної норми можна дійти висновку про те, що суддя, який розглядав справу у першій інстанції не може здійснювати перевірку (ревізію) законності та обґрунтованості постановленого ним самим рішення, як не може при скасуванні рішення апеляційним судом та нап-равленні справи на новий розгляд у суд першої інстанції виконувати свої вказівки, які він давав суду першої інстанції при їх врахуванні при пов-торному розгляді справи цим судом (ч. З ст. 315 ЦПК). Це положення по-ширюється також на випадки, коли суддя не може брати участі у перегляді справи у зв'язку