инство, господарське судочинство, процес у третейських судах, процес у міжнародному комерційному арбітражі, адміністративне судочинство. Тому якщо вимоги належать до різних видів судочинства, наприклад, цивільного і господарського, то такі вимоги не можуть бути об'єднані в одне провадження. Крім випадків, коли законом передбачається можливість такого об'єднання. Наприклад, у порядку кримінального судочинства, тобто разом із розглядом кримінальної справи судом може розглядатися цивільний позов (ст. 28 КПК).
  Однак виникає питання про можливість та доцільність роз'єднання однієї справи на її складові елементи, коли одна частина підлягає розгляду у господарському судочинстві, а інша - за правилами цивільного процесу. Наприклад, коли громадянин здав у оренду належну йому за правом власності квартиру, орендувала спочатку одна юридична особа, а потім цю квартиру без згоди власника було передано в оренду іншій особі. Тобто всі суб'єкти мають брати участь у такій справі: орендар - відповідач, а суборендар - третя особа, хоча відносини між юридичними особами мають розглядатися у порядку господарського судочинства.
  Автори вважають, що ця норма запозичена із законодавства інших країн, у яких, до речі відсутнє поняття «третя особа». Отже, характер вимог диктується властивостями конкретної справи, тому комплексне вирішення правовідносин дасть можливість зекономити час та процесуальні засоби судів.
  Але на відміну від розглядуваного випадку, у цивільному судочинстві є різні види проваджень - позовне, окреме, наказне. Виникає запитання, чи можливе об'єднання вимог, які належать до різних видів проваджень цивільного судочинства в одне провадження, наприклад, частина вимог належить до окремого провадження, а інша частина - до позовного провадження, тобто можливість «поглинання» одного провадження іншим у порядку