розмежування компетенції адміністративного та цивільного судочинства, то це положення найскладніше, оскільки в основу компетенції адміністративних органів покладено ознаку - наявність у справі суб'єктів з владними повноваженнями. У Прикінцевих та перехідних положеннях ЦПК встановлено, що скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до глави 39 Цивільного процесуального кодексу України 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження, встановленими цим Кодексом, тобто такі справи мають відійти до адміністративного судочинства. Але ж нотаріуси не наділені владними повноваженнями, тому навряд чи можна було цю категорію справ передавати до адміністративного судочинства. Багато інших державних органів назвати владними просто неможливо, оскільки вони такими повноваженнями не наділені, зокрема, РАЦС тощо.
  Простіше виріїпується питання про розмежування між господарським та цивільним судочинством, оскільки в основі такого розмежування лежить суб'єктний фактор. Так, до господарського судочинства вправі звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 1 ГПК). Хоча й тут передбачено певні винятки: у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
  Дивує у цій ситуації відсутність відповідної інформації на сайті Верховного Суду України (Мір://'№-№'№.8соигЬ.?ОУ.иа/с].іепї;з), хоча він містить багато корисної інформації.
  2. Положення ч. 2 лише ускладнює сприйняття питання про повнова
  ження