ти загальнообов'язковим. Зокрема, у ст. 61 ЦПК буквально визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Це положення підкреслює, що у разі відсутності особи серед осіб, які брали участь у розгляді справі, для неї встановлені судом факти не мають обов'язкового характеру, отже, - і саме рішення. Хоча тут треба брати до уваги випадки, коли особу взагалі не включили до осіб, які мали брати участь у розгляді справи. Такі випадки мають місце на практиці, якщо суд не надсилає повісток відповідачу або залучає до участі у справі за позовом позивача неналежного відповідача. Тоді, на нашу думку, особа, яка мала за матеріальним правом брати участь у справі як відповідач, вправі не виконувати такого рішення суду, але вона буде змушена до активної поведінки і до звернення до суду за захистом своїх прав21. Якщо ж вона відмовилася від такої участі, то для неї рішення має бути загальнообов'язковим.
  
  
  20 Клименко ОМ. Нововиявлені обставини в цивільному судочинстві: Шлях до
  зловживання? // Юриспруденція: Теорія і практика. -2005.-№3(5).-С.49-54.
  21 Див. коментар до ст. 325 ЦПК.
  
  ГЛАВА 2. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ1
  Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
  1. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
  2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
  3. Суди розглядають