ених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отож законодавець окреслює межі обов'язковості судових рішень:
  - на всій території України;
  - поза її межами.
  Щодо останнього випадку, то якщо це передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, якщо судом України були постановлені рішення про визнання - про усиновлення дитини чи встановлення інших юридичних фактів, чи про присудження - про стягнення аліментів, чи перетворювальні - про розірвання шлюбу, то вони підлягатимуть визнанню та зверненню до виконання (примусового) чи визнанню (яке не підлягає примусовому виконанню) на території іноземної держави. Та будуть обов'язковими до виконання в широкому розумінні цього терміна певними компетентними орга-нами. Наприклад, рішення про стягнення аліментів, постановлене в Україні, буде виконуватися судовими приставами у примусовому порядку, якщо боржник проживає в Росії, і якщо міжнародним договором між Україною і Росією таке виконання передбачено. Але виконання рішення суду на території іноземної держави залежить не тільки і не стільки від згоди на обов'язковість міжнародного договору Верховної Ради України, скільки від його ратифікації на території іноземної держави.
  Але положення ч. 1 коментованої норми щодо обов'язковості судових рішень поширюється не тільки на судові рішення (в тому числі й заочні -статті 224-233 ЦПК), а й ухвали суду, оскільки останні за ст. 208 ЦПК також належать до судових рішень, при набранні ними законної сили: після сплину 15 днів після її проголошення, якщо вона не була оскаржена у апеляційному порядку. До таких ухвал слід також віднести ухвалу, яка має силу виконавчого документа (ч. З ст. 210 ЦПК), наприклад, ухвала про затвердження мирової угоди.
  Хоча у ст.