ання цивільно-правових зобов’язань шляхом насильства, небезпечного для життя чи здоров’я (ч. З ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 КК.
  6. Особи від 16-ти до 18-ти років (або від 14-ти до 18-ти) визнаються законом неповнолітніми. Неповноліття на час вчинення злочину враховується кримінальним законом як пом’якшуюча обставина (п. З ст. 66 КК). Щодо неповнолітнього кримінальний закон встановлює певні особливості їх кри-мінальної відповідальності і покарання (див. коментар до статей 97-108 КК). Неповнолітні не можуть бути суб’єктами злочинів, відповідальність за які законом передбачена тільки для повнолітніх, наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та ін.
  7. Досягнення певного віку як обов’язкова ознака суб’єкта злочину обумовлена типовим розвитком свідомості, волі особи у цьому віці. Але в деяких випадках можлива розбіжність між певним віком особи і рівнем її розумового розвитку, станом свідомості й волі, коли при розслідуванні або розгляді конкретної справи виявляється, що вік особи не відповідає типовому для цього віку рівню психічного розвитку, тобто виявляється його розумова відсталість, внаслідок якої він не усвідомлював (або не повністю усвідомлював) фактичну і соціальну суть вчиненого (див. ст. 433 КПК).
  Така розумова відсталість не виключає суб’єкта злочину (формально є всі передбачені в ч. 1 ст. 18 КК ознаки суб’єкта), але не може не враховуватися при вирішенні питання про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітнього. Тому в ст. 103 КК обставиною, яка обов’язково повинна враховуватися судом при призначенні покарання, вказується “рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього” (див. коментар до ст. 103 КК).
  
  Розділ V
  ВИНА ТА ЇЇ