дставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.
  Для встановлення цих критеріїв слідчий, прокурор, суд повинні призначати судово-психіатричну експертизу, до компетенції якої відноситься вирішення питання про наявність як медичного, так і юридичного критеріїв щодо психічного стану конкретної особи (див. ст. 204 КПК).
  Остаточне рішення про осудність або неосудність цієї особи виносять слідчі органи, прокурор, суд, виходячи з оцінки не тільки висновку експертів, а й усіх конкретних матеріалів справи.
  7. Відповідно до прямої вказівки закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. З іншого боку такий висновок базується на тому, що в цих діях людини відсутній склад злочину, оскільки відсутній сам суб’єкт злочину. До такої особи на підставі ч. 4 ст. 19 КК можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільне небезпечних діянь (див. коментар до ст. 94 КК).
  8. Неосудність особи характеризує її психічний стан на час (на момент) вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.
  Проте на практиці іноді мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.
  Частина 3 ст. 19 КК і передбачає саме таку ситуацію. У ній прямо сказано, що не підлягає