ї дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину (об’єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільне небезпечних наслідків тощо). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.
  2. Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку, тому він, як правило, презюмується. На практиці питання про необхідність доведення осудності виникає тільки при сумніві у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.
  3. Частина 2 ст. 19 КК дає поняття неосудності, тобто такого стану, який виключає осудність, виключає суб’єкта та кримінальну відповідальність. Відповідно до закону неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, “не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки”.
  Як видно з цього визначення, поняття неосудності включає як медичні (біологічні), так і юридичні (психологічні) ознаки (критерії), які знаходяться між собою в певному співвідношенні. Передбачене у ч. 2 ст. 19 КК співвідношення медичного і юридичного критеріїв у науці і практиці називається змішаною формулою неосудності: обов’язковим при вирішенні питання про неосудність конкретної особи є встановлення сукупності одного з медичних та одного з юридичних критеріїв.
  З тексту ст. 19 КК видно, що неосудність (як, до речі, і осудність) визначається тільки щодо часу (моменту) вчинення особою суспільне небезпечного