і — КпАП) прямо передбачає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачене КпАП, настає, “якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності”. Наприклад, ст. 164 КпАП передбачає відповідальність за заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачене законом, а ст. 202 КК визнає це ж діяння злочином, якщо воно було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке порушення було грубим, воно є злочином і тягне кримінальну відповідальність за ст. 172 КК.
  6. Винність як обов’язкова ознака злочину виражає його внутрішній психологічний зміст — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. У цій ознаці відбивається найважливіший конституційний принцип — принцип суб’єктивного ставлення до вчиненого, тобто відповідальності тільки при наявності вини, який закріплений у ст. 62 Конституції України і відтворений у ст. 2 КК. Це означає, що Закон України виключає принцип об’єктивного ставлення: відповідальність за вчинене суспільне небезпечне діяння при відсутності вини (див. коментар до ч. 2 ст. 2, а також до статей , 23-25 КК). Злочин являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного: діяння і психічного ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза характером діяння: об’єктом, наслідками, способом та іншими його об’єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння, ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином. Тому, яким би суспільне