ає загальне визначення поняття злочину, яке містить у собі сукупність ознак, обов’язкових для будь-якого конкретного злочину. Такими ознаками є: суспільна небезпечність діяння, передбачепість його КК, винність та вчинення його суб’єктом злочину. Закон не називає окремо таку ознаку, як караність діяння, але обов’язковість її випливає з перед-баченості діяння КК: якщо діяння передбачене КК як злочин, то за нього обов’язково передбачене і певне покарання (ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 4 КК та ін.).
  3. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є певною поведінкою, певним вчинком людини, в якому виявляється його свідомість та воля. Така поведінка може виявлятися у двох формах: дії та бездіяльності. Критерієм розподілу виступає фізична ознака: дія — це активна поведінка (в основі якої лежить певний рух людини); бездіяльність — пасивна поведінка (відсутність руху), яка виявляється в тому, що особа не виконує певних дій, які вона повинна і могла виконати. Юридичний обов’язок особи діяти випливає з зако-ну, іншого нормативного акта, з посади, яку займає особа, з попередньої її поведінки тощо. Можливість особи діяти встановлюється відповідно до кон-кретних обставин справи та характеристики особи. Відсутність хоча б однієї з цих умов (або обов’язку, або можливості діяти) виключає злочинну бездіяльність. Обов’язковість діяння як ознака злочину означає, що думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження у конкретній дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, не можуть визнаватися злочином.
  4. Діяння (дія або бездіяльність) як ознака злочину повинне виявляти свідомість і волю суб’єкта, що його вчинює. Тому, якщо свідомість або воля суб’єкта виключаються чи пригнічуються певними об’єктивними чи суб’єктивними факторами, діяння не може бути визнано злочином. До таких обставин належать, наприклад, нездоланна,