у вони здійснюють у межах службових обов’язків.
  10. Встановлюючи обсяг дипломатичного імунітету консульських посадових осіб і консульських службовців, а також співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва, а також членів сімей цих осіб, треба, крім зазначених конвенцій та Положення, звертатися ще й до конкретної угоди між Україною та відповідною іноземною державою про заснування дипломатичного чи консульського представництва. Такою угодою даним особам на підставі взаємності може бути надано більшого обсягу імунітету від юрисдикції України (наприклад: “Консульська конвенція між Україною та Угорською Республікою” від 31 травня 1991 р., ратифікована 29 жовтня 1992 р. (ВВР. - 1992. - № 51. - Ст. 682).
  11. Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. З ст. 13 Положення від 10 червня 1993 р. поши-рюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, яку вона згідно зі ст. 32 “Віденської конвенції про дипломатичні зносини” від 18 квітня 1961 р., визначає позбавленням певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.
  
  Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України
  1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
  2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання