ьних вказівок у ч. 2 ст. 4 КК, тлума-чення її в системі з положеннями ст. 5 свідчить, що й інші кримінально-пра-вові наслідки злочину (про їх поняття див. коментар до ч. З ст. 3 КК) повинні визначатися законом, що діяв на час вчинення злочину.
  3. У частині 3 ст. 4 КК встановлено правило визначення часу вчинення злочину: це — час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Виходячи з цього, слід вважати часом вчинення:
  1) злочинів із формальним (у тому числі з “усіченим”) складом — час вчинення особою самої дії або бездіяльності, яка є ознакою об’єктивної сторони. Щодо злочинів з усіченим складом (див., наприклад, ст. 187 КК) часом їх вчинення визнається час виконання тієї стадії незакінченого злочину, на яку законодавець, виходячи із характеру та суспільної небезпечності діяння, переніс момент закінчення злочину;
  2) злочинів із матеріальним складом — час вчинення особою суспільне небезпечної дії або бездіяльності, незалежно від часу настання їх суспільне небезпечних наслідків. Настання останніх свідчить про закінчення злочину;
  3) триваючого злочину — час вчинення дії або бездіяльності, з якої починається так званий “злочинний стан” особи (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, зберігання зброї тощо);
  4) продовжуваного злочину — час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних дій, об’єднаних єдиним наміром, які лише у сукупності складають єдину “дію” (наприклад, крадіжка останньої деталі комп’ютера, який викрадається частинами);
  5) злочинів із ускладненим діянням — з часу вчинення особою всіх пе-редбачених законом складових дій (див., наприклад, ст. 353 КК).
  
  Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
  1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має