із цього правила — застосування закону, що набрав чинності після вчинення злочину (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі), передбачений ст. 5. Застосування до діяння закону, який на час його вчинення вже втратив чинність, не допускається в жодному разі.
  Під “законом, що діяв на час вчинення діяння” слід розуміти закон, що набрав чинності і ще не втратив її на час вчинення злочину.
  Закон про кримінальну відповідальність може втратити чинність за таких обставин:
  1) коли він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих положень закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Так, у п. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 р. зазначені нормативно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності новим КК. Серед них — КК Української РСР від 28 грудня 1960 року;
  2) коли він змінений повністю чи частково іншим законом без будь-якого зазначення про те в новому законі. Наприклад, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян” від 7 березня 2002 р. була викладена нова редакція абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК;
  3) у зв’язку із закінченням строку дії або із зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований. Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України “Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами” від 26 грудня 1990 р.
  Про поняття “злочинність” і “караність” діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.
  Незважаючи на відсутність спеціальних