о порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших — виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, приміром, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26-31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм).
  Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності — збіг множинності суб’єктів в одному злочині — дозволяє виділити такі основні її ознаки: а) участь декількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й зараховані до ознак більш загального порядку — до ознак об’єктивного й суб’єктивного характеру співучасті у злочині.
  2. Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:
  а) співучасть у злочині — це вчинення групою осіб конкретного суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином (див. коментар до ст. 11 КК). Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним (див. коментар до розділу VII Загальної частини КК). При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити