шкоди К. і не міг її передбачити.
  “Випадок” (“казус”) виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.
  8. При вирішенні на практиці питання про вину та її форми слід мати на увазі, що в деяких злочинах може мати місце змішана форма вини, тобто різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак одного і того ж злочину: до одних ознак — умисел (прямий чи непрямий), до інших — необережність (самовпевненість чи недбалість).
  9. Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочинів, у яких об’єктивна сторона за своїм характером є складною. Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша — це ті злочини, в яких діяння, що становить собою порушення будь-яких правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків, є адміністративним, дисциплінарним чи іншим правопорушенням, і тільки настання суспільне небезпечних наслідків, причинно пов’язаних з діянням, робить усе вчинене злочином. До таких злочинів відносяться, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо воно спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 286 КК); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269 КК) та ін. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності. Тому, коли винний порушує правила умисно і має місце змішана форма вини: до діяння — умисел, а до наслідків — необережність. У цілому злочин кваліфікується як необережний, оскільки