вали і постанови судів не становлять законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз’яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст відповідної норми закону, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти офіційного тлумачення, що даються Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов’язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.
  Із змісту ч. 3 ст. 3 КК також випливає, що основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна. Разом з тим у деяких нормах КК приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.
  Закон про кримінальну відповідальність має також велике попереджувальне значення (має превентивну функцію). Сам факт існування норми, в якій описане кримінальне каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин.
  5. Кримінальне законодавство колишнього СРСР, в тому числі України, до 1958 р. допускало аналогію застосування кримінального закону (ч. З ст. З “Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік” 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української СРР 1927 р.). Під аналогією застосування закону розумілося застосування до суспільне небезпечного діяння, прямо не передбаченого законом на час його вчинення, статті КК, що встановлювала кримінальну