ає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим або іншим інтересам, але він не має чіткого уявлення про те, якою фактично буде шкода. Наприклад, при завданні ударів пляшкою в різні частини тіла винний не передбачає, які фактично тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості чи тяжкі. Однак у таких випадках він передбачає можливість спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає їх настання. Відповідальність у подібних випадках настає за фактично спричинений наслідок.
  Усі розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь тяжкості його суспільної небезпечності і тому повинні враховуватися судом при призначенні покарання.
  
  Стаття 25. Необережність та її види
  1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
  2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
  3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
  
  1. Необережність — це друга основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці й безпеку виробництва, окремих службових злочинів.
  2. У частині 1 ст. 25 КК зазначені два види необережності: злочинна са-мовпевненість (за КК 1960 р. цей вид необережності визначався як злочинна самонадіяність) та злочинна недбалість. Визначення цих видів необережної форми вини наведені у частинах 2 і 3 ст. 25 КК.
  Аналіз статей Особливої частини КК показує,