ідків виявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Отже, Т. вчинив вбивство з непрямим умислом.
  
  В окремих випадках свідоме допущення суспільне небезпечних наслідків може виявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи ніби спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте розрахунок і надії її абстрактні, невиразні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. Тут має місце так званий розрахунок на “навмання”.
  4. Багато хто в літературі вбачає відмінність між непрямим і прямим умислами тільки за вольовою ознакою — при непрямому умислі особа бажає настання суспільне небезпечного наслідку як основного або проміжно-го результату, а при непрямому — воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настан-ня. Ця розпізнавальна ознака є дуже істотною, але нею не можна обмежува-тися. Друга розпізнавальна ознака полягає в особливостях передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідок як можливий або як неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, то при непрямому умислі має місце передбачення тільки можливості (ймовірності) настання такого наслідку.
  5. Законодавче визначення видів умислу сконструйовано відповідно до матеріальних складів злочину, при юридичному аналізі яких потрібно з’ясо-вувати психічне ставлення особи не тільки до вчинюваного ним діяння, а й до його наслідку (ст. 24 КК). Зовсім інша ситуація має місце у так званих злочинах з формальним складом, які визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і тим більше встановлення будь-яких наслідків такого діяння (погроза вбивством — ст. 129 КК, погроза знищення майна — ст. 195 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки в них лежать за межами необхідних ознак об’єктивної сторони, а отже, і складу злочину.