купністю об’єктивних обставин, особливостями психічного ставлення особи до обставин злочину, мотивом та метою його вчинення, обставинами, що характеризують особу винного. Вона значною мірою визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має важливе практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності й призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце — заздалегідь обдуманий або такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це виявилося.
  3. Відомо, що свідомість і воля людини певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони — основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку. Тому при з’ясуванні вини треба виходити з її об’єктивного існування в реальній дійсності. Вона підлягає доказуванню на досудовому слідстві та в судовому розгляді шляхом аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вина входить до змісту предмета доказування у кожній справі. Вищі судові інстанції неодноразово звертали увагу судів на необхідність ретельного дослідження доказів, що мають значення для з’ясування вини, її форми, виду і змісту. Прикладом тому є постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 7 лютого 2003 р. № 2, де в п. 22 Пленум роз’яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, питання про умисел, його вид і спрямованість необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати