нню державного регулювання економіки з її ринковою саморегуляцією, не допускаючи при цьому зарегулювання, з одного боку, і безмежної ринкової стихії — з іншого. На такому поєднанні заснована сучасна «трьохрівнева» змішана економіка. У юридичному плані це означає забезпечення сполучення у правовому регулюванні господарської діяльності приватно-правових і публічно-правових начал, що повинно, з одного боку, забезпечувати достатній простір для розвитку підприємницької ініціативи і зацікавленості, з іншого — соціальну орієнтацію економіки.
  Зрозуміло, правове регулювання господарської діяльності не вичерпується Господарським кодексом. Але він, як уже зазначалось, покликаний виконувати функцію системоутворюючого й орієнтуючого стрижня, що поступово вдосконалюватиметься і «обростатиме» новими нормативно-правовими актами.
  Під час обговорення проекту Господарського кодексу у пресі він оцінювався як лоція в ринковому океані для суб'єктів господарювання, як орієнтир в організації та здійсненні господарської діяльності на території України. Користуючись цим орієнтиром, суб'єкти господарювання можуть широко виявляти ділову ініціативу. Кодекс забезпечує достатній простір для договірного розсуду сторін, забезпечуючи захист як публічних, так і приватних інтересів учасників господарського обороту, господарської самостійності підприємств, їх прав.
  У процесі розгляду Господарського кодексу в робочих органах Верховної Ради України виникали дискусії щодо окремих питань. Уявляється, що інформація про ці дискусії може бути корисна для тлумачення окремих положень Кодексу.
  Дискусійним, як це не дивно, виявилося питання про доцільність закріплення в Кодексі, відповідно до Конституції, різноманіття форм суб'єктів господарювання. Важливість цієї проблеми обумовлена тим, що визначення статусу суб'єктів господарювання - центральне питання