'язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків цим виконавцям.
  3. Частина третя статті визначає джерела фінансового забезпечення здійснення поставкипродукції для державних потреб. Це, передусім, кошти Державного бюджету України, а та-
  
  
  
  кож інші джерела фінансування, що залучаються для цього. Передбачається, що в останньому випадку необхідним є закон, який би регламентував порядок залучення цих джерел.
  4. Державне завдання, яке згадується у частині четвертій даної статті Кодексу, ранішене було передбачено законодавством України. Його відмітною ознакою є обов'язковість виконання усіма суб'єктами господарської діяльності. Зазначено, що суб'єктами встановленнядержавного завдання є Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Зрозуміло, що встановлення загальнообов'язкового державного завдання не може бути повсякденною практикою. Це мають бути особливі випадки, які прямо вказані в Кодексі або в іншихзаконах.
  5. У частині п'ятій даної статті вказується, що засади та загальний порядок формуваннядержавного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послугдля задоволення державних потреб визначаються законом. Основним законодавчим актом, уякому вирішуються ці питання, є згаданий вище Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
  6. У даній статті також визначено, що особливості відносин, які виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб деяких специфічних видів продукції або товарів, визначаються у спеціальному законодавстві. Наприклад, загальні правові та економічнізасади формування і виконання державного оборонного замовлення містяться у ЗаконіУкраїни «Про державне оборонне замовлення» [96].
  Щодо особливостей поставки (закупівлі) для державних потреб сільськогосподарської продукції та продовольства,