а. У такий спосіб новий ЦПК
  розширив коло осіб, які можуть мати представника у суді, прак
  тично до кола осіб, які беруть участь у справі. Дана стаття частково
  вирішує питання про види представництва.
  Аналіз ст. ст. 38 - 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України дозволяє відзначити наявність чотирьох видів представництва: добровільного; законного, за призначенням суду і громадського (про законне представництво див. коментар до ст. 39 ЦПК). За ступенем обов'язковості представництво може бути обов'язковим, коли на представництво не потрібно волевиявлення представлюваного (у справах за участю недієздатних, наприклад), і факультативним, коли волевиявлення представлюваного на представництво є необхідним.
  4. Регулюючи питання про добровільне (договірне) представництво, коментована стаття необгрунтовано відносить до представництва участь у цивільному судочинстві органів юридичних осіб (частина 3 коментованої статті та п. 2 частини 1 ст. 42 цього Кодексу) та органів державної влади (частина 4 коментованої статті). Тим більше, що зазначені норми частково протиставляють їх представникам. Безумовно, участь зазначених органів не є представництвом, оскільки є участю юридичних осіб та держави через уповноважені органи.
  5. В основі добровільного (договірного) представництва лежить договір. Перший підвид - представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою такого представництва є договір доручення на ведення справи у суді. Другий підвид - юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Третій підвид - окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб за договором дору-
  
  чення. Наявність доручення