ронами. Головний принцип сплати судових витрат полягає у тому, що судові витрати несе сторона, з чиєї вини виникла справа, тобто та сторона, яка вчинила цивільне правопорушення. Тому в тих випадках, коли позов задоволено повністю, з відповідача позивачу підлягають стягненню всі документально підтверджені судові витрати. Якщо у задоволенні позову відмовлено повністю, то всі судові витрати у справі несе позивач.
  2. При частковому задоволенні позову судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеній частині позову. Так, наприклад, якщо позов був заявлений у сумі 600 грн., а задоволений на 400 грн. і судові витрати склали 30 грн., то ці витрати розподіляються у такий спосіб: 600 : 400 = 30 : х; х = 20 грн. Оскільки рішення постановлене у цій частині проти відповідача, то він і сплачує дану суму, а частину витрат, що залишилася (10 грн.), сплачує позивач, тому що вона буде пропорційна тій сумі, у якій позивачу відмовлено.
  3. Коментована стаття згідно з головним принципом розподілу судових витрат регулює й інші варіанти вирішення питань про судові витрати у декількох можливих ситуаціях (частини 2-5 статті). Так, частини 2 та 4 цієї статті передбачають випадки компенсації судових витрат за рахунок держави. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком
  
  (п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006р. №590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави").