практики, тому що спрямоване на забезпечення своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ. Процесуальний строк - це проміжок часу, встановлений для здійснення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами, за вказівкою закону або за розпорядженням суду (судді).
  2. Коментована стаття передбачає два види строків: установлені законом і призначені судом або суддею.
  До першого виду належать, наприклад, строки на апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК), на порушення питання про постановления додаткового рішення (ст. 220 цього Кодексу) та ін. До другого - строки, тривалість яких визначає суд або суддя з урахуванням характеру конкретної процесуальної дії. Так, відповідно до ст. 121 цього Кодексу, суддя визначає заявнику строк для виправлення не-86
  
  доліків позовної заяви. Такий же характер носять строки для усунення недоліків апеляційної і касаційної скарг, для подання додаткових доказів та ін.
  3. Не є процесуальними строки, встановлені законом для судді або суду, передусім з формальної точки зору, тому що правила про них містяться не у главі про процесуальні строки, а у главі, наприклад, про провадження у справі до судового розгляду. Тому їх точніше було б іменувати службовими. Уявляється, що з цього виходить і Пленум Верховного Суду України, коли у своїй постанові № 3 від 01.04.1994 р. «Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ» зазначив, що порушення процесуального закону або недобросовісність, що потягли несвоєчасний розгляд і тяганину при розгляді справ, необхідно розглядати, з урахуван-ням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов'язків судді (див. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1963-1995.