ця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захво-рювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан (ст. 13 Закону). При цьому вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 16-річного віку (що є певною колізією з нормою ЦК); осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністра-тивним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України (див. також ст. 313 ЦК та коментар до неї).
  2. Під місцем постійного проживання розуміється те місце, де громадянин розмістився в силу життєвих обставин. Під місцем переважного проживання розуміється місце, в якому особа перебуває більше часу, ніж в інших місцях, наприклад у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Під тимчасовим місцем проживання розуміється місце перебування особи під час відпустки, відрядження тощо. ЦК визначено, що фізична особа може мати невизначену кількість місць проживання.
  3. Визначення місця проживання особи має суттєве юридичне значення, оскільки з ним пов'язуються правові наслідки здійснення багатьох