ися. Водночас не можна твердити і про безмежність змісту правоздатності, оскільки суб'єктивне право як міра можливої поведінки управомоченої особи має певні межі, визначені законом. Так, певні види діяльності особи чи володіння певним майном можуть бути заборонені або обмежені законом.
  Набуття конкретних суб'єктивних прав та володіння ними означає реалізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів — дій чи подій (див. коментар до ст. 11 ЦК). Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад набуття майна у власність) у право-суб'єктної особи виникне конкретне суб'єктивне право (у даному випадку — право власності на придбане майно), яке до цього часу мало характер лише абстрактної можливості мати таке право (у даному випадку — право власності).
  2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. З цього не випливає висновку, що правоздатність є природним правом чи природною якістю людини, оскільки вона надається саме в силу закону (так, раби в Стародавньому Римі не визнавались особами, що мають які-небудь права). Правоздатність є невід'ємною від особи незалежно від віку, стану здоров'я чи інших характеристик людини. В окремих випадках охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК (див. коментар) спадкоємцями за законом є діти, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті.
  3. Положення щодо здатності фізичної особи мати окремі цивільні права та обов'язки з досягненням особою відповідного віку пов'язане з необхідністю усвідомлення нею значення своїх дій та можливістю керувати ними. З певним віком пов'язується, наприклад, право займатися підприємницькою діяльністю, укладати певні правочини, обирати місце проживання, приймати