Книга перша. Загальні положення. Розділ І
  посяганням на майнові права уповноваженої особи; відповідати вимогам закону, тобто дії, які вчиняються на самостійний захист свого права, повинні бути санкціоновані законом, не виходити за межі дозволеного у цьому випадку; перебувати у межах здійснення захисту, що означає здійснення зменшення чи позбавлення права іншого суб'єкта тільки внаслідок протиправного посягання або небезпеки такого.
  Одним із проявів самозахисту слід визнати притримання майна кредитором, незважаючи на те, що цивільне право визнає цю дію як один із способів забезпечення виконання зобов'язання (статті 594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК та ін.). Притримання речі допускається, доки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках володілець (носій) майнових прав захищає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду.
  Усі дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення власного права. Якщо мета припинення правопорушення досягнута, то подальші дії особи, яка допустила порушення інтересів уповноваженої особи, не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.
  Стаття 20. Здійснення права на захист
  1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.
  2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
  1. Серед способів захисту, визначених ст. 16 ЦК, можна виділити: способи,
  які можуть застосовуватися судом (визнання правочину недійсним, примусо
  ве виконання обов'язку до виконання та ін.); способи, які можуть бути викори
  стані сторонами правовідносин