ва.
  1. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. І у випадку, коли порушено або порушуються права чи свободи уповноваженої особи; створено або створю-ються перепони для реалізації нею своїх прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації її прав є недостатніми; на неї покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без урахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; її притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до неї застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав або неправомочною службовою особою чи органом, особа може застосувати як передбачені законом, так і не передбачені законом, але що йому не суперечать, способи захисту свого порушеного чи оспорюваного права.
  Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права. Захист відрізняється від поняття «охорона» тим, що ос-таннє — ширше і включає, крім захисту, вжиття заходів для недопущення порушення суб'єктивних цивільних прав, у тому числі правовиховного, освітнього характеру, а також застосування норм про відповідальність до осіб, які порушили або не дотримуються приписів норм цивільного законодавства. Відповідно право на захист — це передбачені законом вид і міра поведінки уповноваженої особи, цивільні права якої зазнали посягання, що полягають у можливості застосування самостійних дій, спрямованих