вуються і до односторонніх правочинів.
  1. Коментована стаття насамперед передбачає можливість сторін укласти договір як передбачений, так і не передбачений актами цивільного законодавства. Ця норма за змістом близька до більш загального правила, закріпленого в ст. 11 ЦК, яка передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
  Якщо договір передбачений чинним цивільним законодавством, але деякі умови цього договору не врегульовані цим актом, сторони мають право врегулювати їх у договорі.
  Зазначені положення спрямовані на подолання прогалин у законодавстві і є одним із проявів загального принципу цивільного права - свободи договору.
  2. Свобода договору може проявлятись і в тому, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тобто зміст договору формується за власним розсудом сторін. Винятком із цього правила є те, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У даному випадку йдеться про імперативні норми, передбачені цивільним законодавством.
  Вищезазначені правила стосуються не лише договорів, а й односторонніх правочинів.
  Стаття 7. Звичай
  1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
  Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може