чинює пра-вочин, брати згоду на це інших опікунів, або він має право діяти самостійно і при цьому слід вважати, що він діє за згодою іншого опікуна. Законодавчого закріплення потребує також положення щодо того, що після припинення відносин щодо опіки опікуни зобов'язані повернути належне особі майно, яким вони управляли. Спори, які можуть виникати між опікунами щодо управління майном дитини, мають вирішуватися судом.
  2. Опікун, здійснюючи управління майном малолітньої особи, повинен враховувати її бажання за умови, якщо малолітня особа може самостійно визначати свої потреби та інтереси. Це положення випливає із закріплених ст. 247 СК прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування, яка серед іншого встановлює, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на повагу до її людської гідності. Включення до ЦК та СК зазначених положень дозволяє подолати традиційний підхід до дітей як до пасивних об'єктів піклування з боку дорослих. Україна є учасницею «Конвенції про права дитини», яка розглядає дитину як самостійну особистість, наділену відповідними правами, здатну в певній мірі до їх самостійного здійснення і захисту. Хоча, враховуючи погляди дитини, слід звертати увагу на особливості її розвитку та вік.
  3. Право підопічних на забезпечення їм необхідних умов утримання підкріплюється встановленим обов'язком опікунів піклуватися про утримання своїх підопічних. Для виконання цього обов'язку опікун має право без попереднього дозволу органу опіки і піклування самостійно здійснювати витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, до-
  94
  
  Стаття 73
  ходів від майна підопічного, інших належних підопічному доходів. Отже, опікун забезпечує підопічному належні умови утримання, розпоряджаючись