ориться про “загальні засади цивільного законодавства”, але, насправді, тут ідеться про більш широку категорію — “засади (принципи) цивільного права”. Такий висновок випливає з того, що вказані у ній принципи мають значення і повинні враховуватися не лише при створенні і застосуванні актів цивільного законодавства, а й в інших випадках виникнення та функціонування цивільних правовідносин (наприклад, при укладенні договору, який не передбачений нормами цивільного законодавства).
  У засадах (принципах) цивільного права знайшли відображення характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання — визнання суверенітету приватної особи, диспозитивність норм і надання пріоритету договору, визнання провідної ролі дій, що вчиняються за вільним розсудом осіб, повага до приватного життя людини тощо. Незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст.3 ЦК.
  У кожній з указаних у коментованій статті загальних засад цивільного законодавства проявляються ті чи інші вимоги до цивільно-правового забезпечення становища приватної особи.
  Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують “суверенітетом особистості”, вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві в системі цивільних правовідносин і т. ін. за власним розсудом (див коментар до книги IІ ЦК).
  Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом, є основою правового забезпечення користування власністю та охорони власності, незалежно від її форм та видів. Власник може бути позбавлений права власності лише у випадках, прямо вказаних у законі