чи органом, особа може застосувати як передбачені законом, так і не передбачені законом, але йому не суперечать, способи захисту свого порушеного чи оспореного права.
  Під захистом слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оскарженого права. Визначення цієї поведінки через право (можливість) чи через обов'язок залежить від суб'єкта здійснення діяльності стосовно захисту, а також волевиявлення учасника цивільного правовідношення, право якого зазнало несприятливого впливу. Для уповноваженої особи застосування захисту становить право, яке включає як право самостійно здійснити поновлення порушеного права у межах і в порядку, визначеному законом (самозахист) (див. коментар до ст. 19), так і звернутися до уповноваженого державного, самоврядного чи громадського органу чи особи за захистом свого права чи інтересу. Для останніх же здійснення такого захисту, якщо воно складає їх повноваження, є обов'язком.
  Види захисту можна розглядати як у залежності від способів та форм (про форми захисту див. коментар до ст. 16 ЦК), так і за суб'єктами здійснення такої діяльності. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право на судовий захист (див. коментар до ст. 16 ЦК). В окремих випадках, передбачених Конституцією України та законами, захист цивільних прав може здійснюватися в адміністративному порядку (див. коментар до ст. 17 ЦК). Здійснити захист цивільних прав можуть і органи нотаріату (див. коментар до ст. 18 ЦК).
  Суб'єктом захисту можуть виступати органи прокуратури. Так, відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами,